EXT. КАФЕ - ДЕНЬ
Джона хапає дідові руки й відводить їх від коміра. Його власне передпліччя геть списане кульковою ручкою.
Стоп. Руки вниз. Комір не чіпай, комір я поправлю. Так. Вона буде о четвертій. Зараз три п'ятдесят одна. Це дев'ять хвилин, а в мене одинадцять правил. Вони в мене на руці. На руку не дивись. Дивись на мене.
Правило перше. Про коліно ні слова. Ніхто на першому побаченні не хоче слухати про коліно. Я не хочу слухати про коліно, а я тебе люблю.
Правило друге. Став їй запитання. А потім, і це найважче, чекай. Не відповідай за неї. Ти так робиш. Ти спитав пекаря, чи в нього багато роботи, а потім сказав ‘та певно що багато’ і пішов.
Правило третє. Якщо вона замовляє пиріг, ти теж замовляєш пиріг. Якщо ні, ти не замовляєш пирога, а потім не їси її. Це бабусине. Пробач. Але воно в мене на руці, тож.
Правила з четвертого по сьоме про капелюх. Загалом, без капелюха.
Правило восьме, гроші. Платиш ти. Якщо тільки вона не захоче заплатити сама. Тоді сперечаєшся, але не надто, двічі, а з третього разу даєш їй виграти й кажеш: ‘Тоді наступного разу’. Так і виходить наступний раз. Я читав.
Ти вже ходив на таке раніше? Окрім бабусі? Ні? Я теж ні. Ну, тоді ми однакові. Це нормально. Це навіть добре.
Чого ти дивишся на двері. Це вона? Зелене пальто? Гаразд. Забудь правила. Правило дев'яте: дихай. Десяте й одинадцяте не розібрати, вони розпливлися від поту.
Дай руку. Пишу ‘став запитання’. Маленькими літерами, щоб вона не побачила. Давай. Іди. Я буду на зупинці. Якщо буде погано, я кашляну.