INT. ВІТАЛЬНЯ - ВЕЧІР
Міра стоїть біля ноутбука з дерев'яною ложкою замість указки. Вона чекає, поки обоє батьків сядуть на правильні стільці, і лише тоді клацає.
Не туди, тату, це крісло доповідача. Ось сюди. Дякую. Я зробила слайди. Їх дев'ять. Запитання наприкінці, будь ласка, це в правилах. Перший слайд це правила.
Другий слайд. Це Густав. Він черепаха. Йому шістдесят один рік, а це більше, ніж вам обом разом, якщо... ні. Ні, неправда, я не так порахувала, не зважайте на математику на другому слайді. Він старший за тата. У цьому суть другого слайда.
Третій слайд, витрати. Густав їсть салат. Салат ми вже купуємо. Його в нашій родині ніхто не їсть. Мамо, ти щосуботи купуєш головку, і вона перетворюється на слиз у шухляді. Це гроші у смітник. З Густавом це гроші в Густава.
Четвертий слайд це він у маленькому капелюшку. Це не інформація. Це щоб він вам сподобався.
П'ятий слайд. Він проживе ще років сорок. Може, п'ятдесят. Він переживе вас обох. Це не погроза, це перевага. Коли вас не стане, у мене все одно залишиться щось, що було вашим. Ну. Що було пані Ліндквіст. Ви ж розумієте, що я хочу сказати.
Шостий слайд, тут стає трохи терміново. У суботу пані Ліндквіст переїздить до квартири доньки, а в тій квартирі немає саду, і вона сказала: якщо ніхто його не візьме, він піде в ‘якесь місце’. Вона сказала ‘якесь місце’ так само, як ви казали про дідову машину.
Сьомий і восьмий слайди мали м'яко підвести вас до цього. Я їх пропускаю. Слайд дев'ять. Він у ванні. Нагорі. З четверга. Ніхто не помітив, і це дещо каже про нашу родину і ванни. Води нема. Лише салат. Твій салат, мамо. Я ж казала, що він не пропаде марно.
Не йдіть нагору, він спить. Я притримаю двері. Заходьте тихенько й привітайтеся з ним так, ніби ви вже сказали ‘так’.