INT. КУХНЯ - НІЧ
Нелл перевертає телефон, перевіряє й знову кладе екраном донизу. Відсуває мамі стілець і чекає, поки та сяде.
Так. По порядку. Бо в тітки Джо ти все переплутаєш, а я хочу, щоб ти плутала точно.
Сьома сорок дві, понеділок. Медді викладає фото з екскурсії з географії. Там є я. Не в найкращому вигляді. Таке враження, що мене заарештовує живопліт. Гаразд. Сьома сорок чотири, Рубі відповідає отим сміхом зі сльозами, одинадцять разів. Теж гаразд, це ж Рубі, вона спілкується погодою.
Сьома п'ятдесят, Медді перейменовує чат на ‘Живоплітний дозор’. Я мовчу. Я ж маю гідність. Восьма нуль три, хтось, і в мене є здогадки хто, обрізає фото до мого обличчя й живоплоту та ставить на аватарку чату. Я й далі мовчу. Я камінь. Іду їсти йогурт.
А о дев'ятій Сана пише: ‘Відчепіться від неї, вона допомагала містеру Данну з наметом’. Що правда. А Медді: ‘Тебе ніхто не питав, Сано’, і Рубі знову кидає отой сміх, і ось тут уже все. Саме тут, мамо. Не через живопліт. Мені байдуже до живоплоту. Я написала: ‘Вона єдина з вас хоч колись була до когось доброю, і про намет вона каже правду’, і відправила, а потім поклала телефон екраном донизу й доїла ще й твій йогурт. Вибач за це.
Дев'ята нуль шість. Видалено. Без повідомлення. Лише маленький сірий рядок. ‘Медді видалила Нелл’.
Тож ні, я не хочу, щоб ти дзвонила її мамі. Я зробила новий чат. У ньому двоє. Сана вже назвала його ‘Живоплітний дозор’, і тепер я вирішила, що це смішно. Можна мені йогурт.