INT. БАСЕЙН - ВЕРХНІЙ ТРАМПЛІН - ДЕНЬ
Кай стоїть на самому краю трампліна, підібравши пальці ніг над краєм. Чує, як хтось лізе драбиною, обертається й бачить, як з'являється голова молодшого брата.
Більше не підіймайся. Стій на тому щаблі. На тому. Тримайся обома руками за боки.
Я не боюся. Я перевіряю. Спершу треба перевірити воду, чи нема листя й усього такого. Я роблю це як слід.
Тео, чого ти поліз? Тобі не можна. Тобі сім. Треба, щоб було вісім і значок, а в тебе значок жаби, а значок жаби це для малого басейну.
Ні, я не можу спуститися, ти на драбині. А за тобою той хлопчик. А за ним його тато. На драбині ціла родина.
Гаразд. Можна я тобі щось скажу, тільки ти не кажи мамі? Я тут не вперше. Тричі вже. Кожної суботи з літа. І щоразу, коли я доходжу сюди, до краю, де закінчується шорстке, і дивлюся вниз, вода здається дуже далекою й дуже твердою, як підлога. І я спускаюся драбиною й усім кажу, що рятівник сказав: закрито.
Не було закрито.
Не плач. Тео. Агов. Усе гаразд. Ти зробив хоробру річ, ти піднявся. Це зараховується. Тато каже, що підйом це найважче. Те саме він каже про зубного, тож я не знаю.
Ось що ми зробимо. Ти спускаєшся. Повільно, обома руками. Перепроси в дядька. Потім стаєш на самому краю, біля рятівника, і дивишся на мене. Не дивись на воду. Дивись на мене.
А коли моя голова виринає, ти махаєш. Дуже сильно. Тоді я знатиму, що вийшло.