Nadia піднімає на стійку коричневу шкіряну сумку й тримає одну руку розкритою зверху. Tomas стоїть із складеним документом, який ще не поклав.
Nadia
Перш ніж я зможу видати сумку, мушу спитати, що в ній лежить. Таке правило. Не я його придумала.
Tomas
Окуляри для читання, червона оправа, скотч на лівій дужці. Гаманець із фотографією собаки, який помер у дві тисячі дев'ятому. М'ятні цукерки. Вона їх ніколи не їла. Просто любила, щоб вони були.
Nadia
Далі.
Tomas
Ручка від стоматолога. Список покупок. Яйця, мішки для сміття й слово «вівторок», підкреслене двічі. Я не знаю, що було у вівторок.
Nadia
Усе правильно. Мені все одно потрібен підпис найближчого родича.
Tomas розгортає документ і кладе його на стійку.
Tomas
Тридцять один рік. Це достатньо близько?
Nadia
Вона їхала поїздом о восьмій п'ятнадцять.
Tomas
Щочетверга. До сестри.
Nadia
Сумку приніс сам провідник. Сказав, що вона сиділа дуже рівно, біля вікна. Подумав, що вона спить.
Tomas
Він ще щось казав?
Nadia
Сказав, що вона усміхалася телефону.
Tomas
Вона ненавиділа той телефон. Я двічі показував їй, як відповідати.
Nadia розвертає бланк і простягає ручку.
Nadia
Підпишіть біля хрестика, і вона ваша.
Tomas підписує й притискає сумку до грудей.
Tomas
Дякую. Не треба було розповідати мені про вікно.
Nadia дістає з-під стійки маленький чорний телефон і кладе біля бланка.
Nadia
Є ще одна річ. Вона лежала в кишені на блискавці всередині підкладки.
Tomas
Це не її. У неї був лише один.
Чорний телефон спалахує й починає вібрувати на стійці.