Ліфт здригається й зупиняється. Мартін двічі тисне кнопку шостого, потім усміхається жінці поруч, яка тримає паперовий пакет з обідом.
Martin
Так. Зупинився. Нічого, вони завжди рушають знову. Ви не проти, якщо я присяду? Хороша підлога. І поверх хороший.
Ми можемо тут застрягти назавжди. Можна я комусь дещо скажу? Ви ж не на шостому? Ви нічого не натискали. Чудово. Незнайомка.
Це я. Записка на мікрохвильовці. ‘Той, хто вдень гріє рибу: увесь поверх знає, і увесь поверх молиться за вас’. Я її надрукував. Я її заламінував. Я ніколи в житті нічого не ламінував. Це було неймовірно.
А потім вона заплакала. Та, що з рибою. У туалеті, кажуть. Тепер у четвер нарада про ‘тон’, і я там киваю.
Що у вас у пакеті? Вибачте. Просто воно трохи пахне... О. О ні.
Чому ви не натиснули поверх? Бо я вже натиснув шостий. Ви на шостому. З понеділка. Ласкаво просимо.
Ми їдемо.
Після вас. Я Кевін. З податків. У парку є гарна лавка для обіду. Багато свіжого повітря.