Чому я побудував blablabla

Є один вираз обличчя, який люди роблять, коли ти просиш їх пробігтися по тексту разом з тобою. Не роздратування, ні. Скоріше... змирення. Вони тебе люблять. Вони зроблять це. Але ви обидва знаєте, що це вже четвертий раз на тижні, а сцена не змінилася.

Моя дівчина, мабуть, читала одну й ту саму вступну частину монологу разів п'ятдесят. Друзі перестали брати трубку. І я їх розумію - сам бував по той бік. Коли хтось просить допомогти з репетицією, я кажу так. Завжди. Але десь після третього прогону починаю рахувати репліки до кінця.

Кожен актор, якого я знаю, стикається з цим. Потрібен партнер, який читає інші ролі. Терплячий, вільний у незручний час, готовий повторити ще раз. І ще.

Ніхто не хоче бути такою людиною. І ніхто не хоче постійно просити.

Довгий час я просто мирився з цим. Ти актор, тобі потрібен партнер по сцені, ти завантажуєш людей. Але в якийсь момент я перестав миритися і почав будувати.

blablabla - це партнер з репетицій у твоєму телефоні. Завантажуєш сцену, обираєш персонажа, і він читає всі інші репліки. Чекає, поки ти промовляєш свої. Ось і все.

Єдине правило, навколо якого я побудував усе: ніколи не перебивати актора.

Сьогодні він у App Store.

Завантажити blablabla